Фундаментальна сенсологія. Сенс сенсоутворювання

Abstract

Сенсологія – засадничо нова трансдисциплінарна ділянка філософських знань (та самого способу філософування), що розглядає складні смислові мережі культури (а також смислові каркаси особистісного досвіду окремого індивіда) в онтико-онтологічних, епістемно-когнітологічних, процесуально-діяльнісних та в антропо-екзистенційних вимірах. Сенсоутворювання (і сама сенсогенерувальна здатність людини) розглядається у її складнодинамічих відношеннях щодо горизонту цілей, цінностей та граничних смислів та у його (сенсоутворювання) зануреності у сам життєсвіт, у співприсутність та співдію людей (в саму динаміку коситуативності людей, речей (речей, які теж на-ділені смислами)та самих обставин та життєформ із притаманними цим останім складними смисловими імплікатурами). Фундаментальна сенсологія знімає бінарність (та співвідповідну з нею дихотомійність мислення) щодо світу речей і світу людини; щодо EGO-світу та світу Іншого (Другого); щодо суб’єкта та об’єкта, оскільки самі об’єкти (у тому числі певні конкретні об’єкти сприймання та думання; об’єкти яко певні ментальні репрезентації та ейдоси; об’єкти яко певні виокремлені – удискретнені – фрагменти потоку переживань; зрештою сам цей світ у його фюсіс-речовості) є світом інтенційних об’єктів – об’єктів, що уже на-ділені смислами (пасмами смислів, смисловими сув’язями), об’єктів, що вже "в-монтовані" у світообраз, об’єктів засадничо суб’єктивованих, яко пучки сходження співдії (пере-тікання) та гри смислів і смисловідношень, яко "вузлики" у цих складнодинамічних реляціях та у живих текстурах досвіду комунікативної спільноти, у тому числі спів-досвіду смислів, які по-діляються (а тут уже не існує абсолютних демаркацій між "внутрішнім" та "зовнішнім"). На підставі праць Е. Гуссерля, М. Гайдеґера, чеського феноменолога Я. Паточки; а також на основі свого власного розуміння смислу (зокрема яко ситуативного конструкту; а також яко способу нюансування та пунктуації потоку переживань); а також на основі філософії діалогізму (із опертям на цілий ряд дисциплін із обсягу комунікативістики – зокрема на теорію мовленнєвого акту Дж. Остіна та Дж. Сьорла, на дискурсологію, на лінгвопрагматику та ін.) становлення (самостановлення ) смислових мереж, розглядається яко дійсний продукт живих дискурсивних практик та певного "згущування" – седиментації наративів та інших аспектів співприсутності та співдії людей (дійсні дискурсивні практики, яко інтегральні частини життєдії та співбуттювання людей є дійсними "фабриками смислів"). Автор розробляє свою цілком оригінальну філософію смислу, що є своєрідним синтезом феноменологічного бачення та конкретно-екзистенційного бачення людської долі. Такий спосіб філософування чимось нагадує деякі філософські підходи Моріса Мерло-Понті. Те, що тільки людський дух здатен бути-при-собі-і-для-себе зумовлене власне тим, що тільки він (людський дух) здатен творити смислореальність, здатен розгортати людське буттювання всередині специфічих смислових світів.