Німецька окупаційна адміністрація і національний рух опору України у 1941-1944 роках

Abstract

У різні періоди Другої світової війни національний рух Опору в Україні був "третьою силою" між Третім райхом та СРСР і брав участь у боротьбі проти обидвох воюючих сторін — спершу проти Німеччини, а відтак і проти Радянського Союзу. Втім, зміщення основних векторів боротьби українського руху Опору відбулося лише у першій половині 1944 р. Цей етап окупації для німецьких інстанцій в Україні можна окреслити як період поразок та відступів, а для українського руху Опору — як час найвищого піднесення. Зважаючи на поступову переорієнтацію головного вектора боротьби українського руху Опору з боротьби проти німецького окупаційного режиму на боротьбу проти радянської системи в Україні, навесні-влітку 1944 р. більшість загонів УПА в Галичині вимушені були балансувати між нейтралітетом і воєнними діями у своєму ставленні до відступаючих німецьких інстанцій. Брак постійного матеріально-технічного забезпечення й постійна наявність поряд з німецькими інстанціями радянських та польських партизанських підрозділів не дали змоги ОУН-Б і УПА створити ефективне протистояння окупаційній владі й скерувати український рух Опору в русло боротьби проти однієї лише адміністрації райху в Україні у 1941-1944 рр. На відміну від інших європейських рухів Опору, які могли отримувати зовнішню матеріальну допомогу від західних країн антигітлерівської коаліції, український рух Опору при своєму створенні та боротьбі вимушений був розвиватися лише при підтримці власного народу. Тому національний рух Опору в Україні був рідкісним феноменом й унікальним явищем періоду Другої світової війни.