Вірування про душу й загробне життя в українській похоронній і поминальній обрядності

Abstract

Одним із найважніших джерел для пізнання давніх слов'янських вірувань про душу й загробне життя є похоронні й поминальні обряди, що від найдавніших часів символізують вірування й дають їм конкретну зверхню форму. Зв'язані з похоронною обрядністю вірування сягають своєю основою в добу анімістичного світогляду й магічних культів,— та в голосіннях вони виступають уже в поетичному перетворенні, перепущені через призму теперішності. Сьогочасні голосіння доносять тільки далекий відгомін передхристіянського світогляду, але їх зв'язок із давниною очевидний і тільки на підкладі давніх вірувань можна їх зрозуміти. Давні уявління, втрачаючи свою основу, у голосіннях набирають значіння символів, порівнянь — взагалі поетичних формул, у яких все ж таки зберігаються асоціяції з давніми старослов'янськими віруваннями про загробне життя. Праця Філарета Колесси, написана 70 років тому, не втратила актуальності донині. Проблеми, порушені в ній, є непроминальними, оскільки предметом дослідження є людська душа, ота невидима й невловима субстанція, більше того — душа народу як ціле в усій сукупності духовних прикмет при розмаїтті індивідуально-етнічних особливостей. "Голосільні мотиви в українських народніх піснях" — це зерно, з якого виросли "Вірування...", праця, аналогів якій немає в українській та й у світовій, мабуть, теж фольклористиці та етнографії. Її новаторський характер незаперечний і в наші дні.